Комедія із присмаком гірчиці.
Львівський академічний духовний театр «Воскресіння» потішив нас новою прем’єрою. Цього разу – комедією-фарсом Рея Куні «Том, Дік, Гаррі веселі хлопці». Знаючи репертуар театру уже не перший рік, хочу зауважити, що ця вистава вивела репертуар на якісно новий виток.За 20 років діяльності театру траплялися тут справді сильні вистави. Приміром, «Гірські велетні» Луїджі Піранделло, «Божевільні від кохання» Сема Шепарда,  «Західна пристань» Бернар-Марі Кольтеса, «Пісочниця» Міхала Вальчака. Дещо слабшими, на мою думку, є їхні вистави  «Розбите серце» Михайла Старицького і «Весела корчма» Олександра Левіта за мотивами оповідань Шолом-Алейхема.Яке ж місце цьогорічної прем’єри? Можу сміливо сказати, що ця вистава радше вдала, ніж невдала, і своїм стилем дуже схожа до іншої постановки – «Він, вона, вікно, покійник» того ж Рея Куні. Комедія-фарс не тільки вдала, а й виграшна, бо може зацікавити будь-якого глядача – і вибагливого, і того, хто приходить в театр гарно відпочити.Ззовні все виглядає гарно, весело, смішно і грайливо. Кумедні ситуації, в яких опиняються троє молодих братів, часто-густо нагадують нам нещодавнє українське минуле: бажання розбагатіти на контрабандних цигарках, знайти постійне і недороге житло і залишитись при цьому чесним і простим. Це – історія молодих людей, які хочуть щасливо влаштувати життя і потрапляють у надзвичайно комедійні ситуації. Сюжет вистави динамічний, гра акторів пластична, цікава й легка.Щоправда, англійський гумор часто-густо у цій комедії з’їжджає на чорні тони – побудований на двозначності та недомовках, він приховує непрості людські проблеми, навіть гризоти, якими переймаються троє безтурботних братів. Присутність небіжчика у виставі, якого кудись варто заховати (а то й поховати) є фабулою іншої, уже згадуваної, вистави «Він, вона, вікно, покійник». Благо, у тій, іншій виставі усе закінчується щасливо. Так само щасливо, хоч і непросто завершується цьогорічна прем’єра. Отже, не тільки комедія, а уже майже-казка. Я розумію, що не всі глядачі люблять солодкий і сподіваний геппі-енд, але погодьтеся, що він не залишає осаду, не тисне пафосом і не гнітить складним сюжетом.Щодо сюжетних ліній, то не такі вони уже й прості, а сказати б точніше – заплутані. Скажімо, аби зрозуміти і переповісти історію життя кожного із братів, треба дивитися досить уважно і стежити за багатьма репліками, які, власне, й розкривають характер кожного з героїв. А якщо врахувати, що у прем’єрі присутні ще констребль, господиня і гості, котрі завше з’являються невчасно і шварготять незрозумілим суржиком та чогось хочуть, то краще не вникати в деталі, а насолоджуватись виставою загалом. Комедія-фарс Р. Куні «Том, Дік, Гаррі веселі хлопці», (режисура та сценографія – заслуженої артистки України Алли Федоришиної), просякнута делікатною іронією і чимось нагадує гірчицю, яка додає стравам зажди ліпшого смаку. Та без тієї гірчиці театральна страва, яку зготували для вас майстри театру «Воскресіння», не була б такою пікантною і поживною.
Оксана Кришталева  ZAXID.NET

«Погані» хлопці, які подобаються не тільки дівчатам  
У «Воскресінні» — прем’єра комедії«Веселі хлопці» Том, Дік і Гаррі з прем’єри комедії у Львівському духовному театрі «Воскресіння» — насправді ті, про кого кажуть «погані» хлопці (саме так іноді й перекладають назву п’єси сучасного англійського драматурга Рея Куні). Водночас вони дуже зворушливі й по-своєму навіть сентиментальні. Тривалий час у репертуарній афіші театру фігурує дуже комедійна і колоритна вистава «Він, вона, вікно, покійник» за п’єсою цього автора (режисер — Ярослав Федоришин). Успіх спектаклю спонукав колектив подарувати львівській публіці ще одного Рея Куні — «Том, Дік, Гаррі (Веселі хлопці)». У постановці Алли Федоришиної з’явилася динамічна й лірична, з елементами чорного гумору (покійник тут теж є) і фарсу, пластична й талановито зіграна (задіяно акторів Володимира Губанова, Петра Микитюка, Людмилу Петруленкову та інших) історія про щирі братерські почуття, про те, що родина для нас — понад усе, що тих, з ким виростали, ми захищаємо, хай що вони накоїли. Навіть якщо ті, з ким ми однієї крові, в очах інших є невдахами чи диваками. Критики зазначають, що п’єса, єдина, яку Рей Куні написав у співавторстві зі своїм сином Майклом, саме завдяки цій співпраці вирізняється серед решти драм автора особливою ліричністю. Можливо, через цей не надто помітний на перший погляд ліризм, який є емоційною канвою для побудови сюжету, твір трохи втратив свою комедійну потугу. Але це аж ніяк не зменшило позитиву п’єси, її як постачальника доброго настрою.  Том у виставі — екс-поганий хлопець, якого його дружина прагне всіляко ізолювати від спілкування з «непутящими» братами. А вони тим часом дуже щиро і так, як уміють, намагаються допомогти йому — створюючи, звісно, проблеми. Гаррі, який працює в морзі, поцупив труп, щоб у такий чудернацький спосіб допомогти братові придбати будинок. Дік, що скористався Томовим трейлером для перевезення великої партії контрабанди, тепер щиро пропонує братові ящик доброго коньяку, а також не може відмовити в притулку (у братовому помешканні, звісно) двом нелегальним мігрантам. І все це — на тлі очікування Тома і його дружини Лінди приходу соціального інспектора місіс Потер, яка має вирішити, чи готове подружжя усиновити дитину… Ну а якщо є «погані» хлопці (які того вечора таки сподобалися глядачам, завдяки своїй щирості, справжнім емоціям і почуттям та відсутності підозрілої «правильності»…), то логічною є поява поганого хлопця (уже без лапок) Бориса, який мимоволі складає цей пасьянс сюжетних ситуацій і стосунків, що перебували на грані зриву. 
Комедійність на сцені автори спектаклю намагаються творити не тільки на словесному рівні, за допомогою жартів, а й позавербальними засобами — мімікою, жестами, танцями, костюмами, іноді апелюючи до основних людських інстинктів і пропонуючи насамперед розважальний спектакль як альтер-нативу проблемам, будням, стресам і ексцесам... 
Наталя ДУДКО