Постановка та музичне оформлення Ярослав Федоришин Засл. діяч мистецтв України
Художник-постановник Алла Федоришина Засл. артистка України
 

«Пісочниця» - перша п’єса М. Вальчака, одного із найпопулярніших молодих драматургів Польщі. Двоє молодих людей зустрівшись, вияснюють свої відносини на протязі всієї п’єси, тому що нічого важливішого за любов в світі немає. «Пісочниця» інтригує своєю універсальністю і змістовністю, хоча розповідає конкретну історію двох молодих людей, її сенс відноситься до людей у кожному віці і в кожній країні. Торкається того, що в житті є найважливішим: як зрозуміти іншу людину, як досягнути гармонії у взаєминах між жінкою і чоловіком, між людьми з різних середовищ, часом різних культур. Говорить про зустріч жінки і чоловіка, але також про подолання бар’єрів і упереджень, про місце людини в світі, про труднощі у висловлюванні почуттів та про потребу кохання, яка глибоко сидить у кожному з нас.

Дійові особи та виконавці: Він Андрій Душний / Володимир Чухонкін / Тарас Юричко   Вона Марія Ковалик / Наталія Лукашонок / Галина Стричак  

Тривалість вистави 1год.  Вартість квитків 50грн

прем’єра вистави  03.05.2009

ПІСОЧНИЦЯ як модель Всесвіту
Між цими двома виставами відстань майже у п’ять років. П’ять років тому в межах проекту «Польсько-українські театральні зустрічі», який здійснювався за сприяння «Фонду малих єврореґіональних проектів» Національної програми для Польщі, у Ряшівському драматичному театрі поставили виставу «Пісочниця» за п’єсою Міхала Вальчака. На постановку запрошено львівське мистецьке подружжя Аллу та Ярослава Федоришинів.
На той час, як і сьогодні, Україна не мала таких яскравих молодих драматургів, з тонким філософським світобаченням, як Міхал Вальчак. То ж не дивно, що Ярослав і Алла зразу ж взялися за здійснення цієї цікавої постановки. Пісочниця стала для митців своєрідною моделлю Всесвіту, де двоє юних людей творили свій світ. Для Маґди Козіковської та Корнеля Пенька це були перші кроки в професійному житті на сцені. Вони виявилися дуже слухняними і вдячними учнями, повністю віддалися під владу та мистецький смак режисера Ярослава Федоришина і сценографа Алли Федоришин. Їхні ґендерні запитання в пластичному розвитку набували звучання символів і перетворювалися в межах невеликої мистецької акції у візуалізацію думок. Слово в цій виставі видавалося зайвим, воно звучало мінімально, як лише своєрідний декор до візуального ряду. Білим по білому ткалися у виставі думки, зі шнурів творилися ляльки, як праобрази людей чи маріонеток у замкненому просторі людського буття. Шнури, як життєві перепони чи втілення людських непорозумінь. Вони – одна з найулюбленіших алегорій Алли Федоришин як сценографа. Шнурами вона зіткала світ у виставі театру «Воскресіння» за п’єсою Луїджі Піранделло «Гірські велетні». 
У цьому шнурованому чи зашнурованому світі важко знайти дорогу до себе реального. Але ці двоє, алегоричні чи праобразні від Адама і Єви, намагаються в пісочниці сягнути всіх глибин людського буття, моделюючи проблеми в пластичному хаосі. Біле по білому питання виникне і зникне аж до миті, коли проросте пурпуровим цвітом. Двоє в пісочниці за межею часу і віку з вічними питаннями буття. У пурпуровому спалаху не було часу на відповіді, як і на запитання, візуалізація дійсності захопила сцену і свідомість глядача, залишивши відчуття візуальної красивості. 
З тієї вистави залишилося захоплення молодим драматургом, бажаність дізнатися більше про його успіхи, навіть фантазійні здогади про його українське коріння, бо, якщо врахувати, що народився Міхал Вальчак у Сяноці, та й прізвище Вальчак може мати українське походження, то є реальні підстави для таких припущень. У світовій павутині ніяких підтверджень своїм припущенням я не знайшла. Тільки довідалася, що у своєму творчому доробку цей автор має вже 16 п’єс, а його драматургічний дебют – «Пісочницю», ставили вже 15 разів. В одному інтерв’ю драматург і режисер Вальчак сказав, що, на його думку, театри обирають його тексти з двох причин: в його п’єсах мало діючих осіб, а також він не описує докладно, як треба ставити той, чи інший текст, дає велике поле для їх інтерпретації. Можливо, саме тому Ярославу Федоришину так полюбилася ця п’єса і він сам її переклав, подарувавши їй нове життя у Львівському академічному духовному театрі «Воскресіння».  
Знову вона дарована молоді. Випускники акторського курсу заслуженого діяча мистецтв України Ярослава Федоришина факультету культури та мистецтв ЛНУ імені Івана Франка, які роблять свої перші сценічні кроки під керуванням Ярослава Федоришина, дуже органічно ввійшли у світ Міхала Вальчака. Їхня візуалізація отримала більш реальне осмислення, більш екзистенційну інтерпретацію кожним актором зокрема. Всі ці актори дуже різні, і за своїм акторським обдаруванням, і за психофізичними даними, і за світосприйняттям. Марія Ковалик та Андрій Душний, Володимир Чухонкін та Галина Стричак, Наталя Лукашонок і Тарас Юричко – ось ці юні акторські пари творять свою модель світу. Володимир Чухонкін та Галина Стричак творять модель світу з присмаком іронії, Марія Ковалик та Андрій Душний – світ, сповнений ніжності, Наталія Лукашонок і Тарас Юричко – світ взаємних компромісів. Але всі разом вражають відкритістю емоцій молодості. 
Наталія Лукашонок і Тарас Юричко найбільш органічні у своєму світі компромісів, здається, що вони вміють почути один одного навіть крізь суцільне мовчанням. Їхня пісочниця моделює світ, у якому кожен намагається зрозуміти і відчути один одного, це пісочниця, в якій затишно жити. А пісочниця Марії Ковалик та Андрія Душного вся в пошуках любові, як основи людського буття. Галина Стричак та Володимир Чухонкін – маленькі-старенькі, які вже все знають і до всього відносяться з іронією. Навіть до первоцвіту. 
Чотири різні інтерпретації вплітаються в букет про людське буття. Гарно було б, якби чотири дні підряд у Львові гралася вистава «Пісочниця» в інтерпретації польських та українських акторів, але в Ряшеві цієї вистави вже немає, то залишається жити спогадами і творити пісочницю, як Всесвіт, у своїй уяві.
«Наше слово» №7, 14 лютого 2010 року