Ролі та виконавці:

Любов Раневська Алла Федоришин Засл. артистка України / Наталія Марчак, Аня - дочка Наталія Марчак / Наталія Лукашонок, Варя - Шарлотта - Дуняша Тетяна Ткаченко, Гаєв Леонід Андрійович, брат Раневської - Володимир Геляс / Ярослав Федоришин, Лопахін Єрмолай Олексійович, купець - Володимир Губанов Фірс, лакей, старий Петрo Микитюк, Трофимов Петро Сергійович, студент-Юрій Пилипчук, Яша, молодий лакей -Тарас Юричко, Симеонов- Пищик Борис Борисович, поміщик - Володимир Чухонкін, Гості, прислуга - Євген Петров, Сергій Чігіс / Василь Булат, Ярослав Корнійчук.

Все на світі має свій початок і свій кінець. Закон природи – життя людини підвласне цьому закону. Наші мрії, бажання поглинають час, який неможливо втримати. Ми думаємо, що все ще попереду, як говорив Чехов, а виявляється – све вже позаду. Вишневий сад цвіте тільки один раз в рік. Це символ прекрасного, яке так швидко проходить. Його неможливо зупинити, так як і час, молодість, дитинство. Все це в постановці Львівського театру «Воскресіння». Ми бачимо неймовірно романтичні сцени, які розігрують актори театру. Ми сміємося разом з ними і плачемо з персонажами, створеними А.П.Чеховим. У виставі відчувається атмосфера різного часу, яка вибудовується сценами ходулістів, вогнем, водою. Проходить час, про який говорить Фірс, і разом з акторами глядачі на хвилинку задумуються над тим прекрасним, що існує всередині і поза нами..

Режисура та музичне оформленн - Ярослав Федоришин Засл. діяч мистецтв України
Сценографія та костюми - Алла Федоришина Засл. артистка України

Тривалість вистави 1 год. 

 XI МІЖНАРОДНИЙ ТЕАТРАЛЬНИЙ ФЕСТИВАЛЬ «Меліховська весна» .Міністерство культури Російської Федерації.Міністерство культури Московської області. Союз театральних діячів РФ.Державний літературно-меморіальний музей-заповідник А. П. Чехова.15-22 травня 2010

Подією фестивалю стала вистава Львівського театру «Воскресіння» за п'єсою «Вишневий сад». Вистава була показана в перший день фестивалю на площі м. Серпухов, в оточенні звуків вечірнього міста і нічної прохолоди. Режисер вистави Ярослав Федоришин, учень Анатолія Ефроса, любитель театральної гри, майстер іронії. Іронія, інколи, опиняється на межі глузування, але ексцентризм тут споріднений з гротеском. У меєрхольдівському розумінні: "гротеск - улюблений прийом балагану". Наступна сцена, це вже швидше мелодрама, ніж гротеск. «Гротеск, - писав Меєрхольд, - без компромісу нехтуючи всякими дрібницями, створює (в «умовній неправдоподібності», звичайно) всю повноту життя». І далі: «Гротеск не знає тільки низького або тільки високого. Гротеск заважає протилежностям, свідомо створюючи гостроту суперечностей...».  Львівський «Вишневий сад» стихійний, весь будується на протилежностях. Вистава забарвлена тонами небувалого, надприроднього, виходить за рамки реалістичної драми. Герман Гессе, описуючи світ, створений Францом Кафкою, зауважує, що «невідомо як опинився в царстві видінь, яким властива то примарна нереальність, то схожа на сон, палаюча, надмірна реальність». Вистава Ярослава Федоришина така ж примарна нереальність, тонуча в сутінках, що вибухає живим вогнем, і розчиняється в темряві ночі.Високі «чехівські люди», котрі стали на ходулі, як на котурни, в білому одязі і під білими літніми парасольками, витають у просторі квітучих вишневих дерев, дивляться зверхньо і не помічають, що під квітучими гілками - залізний каркас. Вишневі дерева, створені з залізних вішалок на коліщатках, втративши ніжні пелюстки, тяжіють бляшаними відрами. Будинок Раневської - це купа піску, як в дитячій пісочниці, як спроба побудувати замок з води. Пісочну піраміду увінчана жердиною з колесом, як на ярмарках. Через хвилину вона бачиться могилою, де замість хреста - мітли. Вистава енігма, головоломка, прекрасно створений ребус, який гарний сам по собі, являє собою майстерно сплетений малюнок. Малюнок спотворюється і безперервно мінливий.Мінливий не тільки по ходу дії, а й пізніше - через якийсь час після його закінчення: через пару місяців вистава здавалася пророкуванням вогняного літа 2010 року - з випаленими полями і чорними, обгорілими деревами від яких ще довго буде відчуватися запах гару.  Тетяна Круковська, СЦЕНА, № 3 (65) 2010

Вишневый сад» в исполнении театра «Воскресение» из Львова прошел в Вологде в рамках фестиваля «Голоса Истории»

Никаких слов от актеров, только музыка и действие. «Вишневый сад» в исполнении тетра из Львова — это неклассическая постановка Чехова. На сцене постоянное действие: одна декорация сменяет другую, множественное переодевание, фаершоу и салют, юмор и воспоминания. Иногда звуки музыки прерывали слова на 4 разных языках, озвучивавшие только самые ключевые моменты пьесы: «Напоминаю, господа, 22 августа будет продаваться вишневый сад. Думайте, господа, думайте».Чтобы показать то, как люди себя возвышают, режиссер использовал в постановке сцены на ходулях. Здесь и знать гуляет в парке, здесь и детство хозяйки вишневого сада. По словам одного из зрителей, Константина, ему задумка понравилась: «Мне напомнило советские психоделические мультики. Очень интересная реализация этого спектакля. Понравилось, как показаны высший свет и чернь. Особенно контраст заметен, когда бегала эта чернь, а люди на ходулях вокруг ходили. Было живо, час пролетел незаметно». Весь спектакль прошел без слов. Актеры молчали — но показывали свои эмоции движениями, танцем. По словам актера Львовского театра Владимира Губанова, выступившего в роли Ермолая Лопахина, играть можно молча, если есть что играть: «Главное знать, что ты хочешь и к чему ты ведешь свою роль. Нормальные, современные молодые люди, которые хотят разрушить все старое. Они смотрят вперед на 10 шагов и идут к своей цели. Не знаю, всегда ли это хорошо, пусть это решает зритель. Мой герой абсолютно уверен в том, что он делает. Тут есть и любовь, есть и страсть к Раневской, в то же время он верит, что будет лучше так, как он себе придумал».

www.newsvo.ru  28.06.2010

Не підводячи підсумків/ 11 Міжнародний театральний фестиваль «Меліховська весна»

Справжній фурор зробив «Вишневий сад» Львівського академічного духовного театру «Воскресіння». Вистава була зіграна на центральній площі міста Серпухів і вразила глядачів силою творчого натиску. Величезний подіум, а збоку залишки піску з якимись кубиками – в минулому зворушлива дитяча пісочниця, а тепер просто закинута та забута десь на задньому дворі купка неприбраного сміття.Раневська з'являється урочисто і  майже царственно сходить з висоти. Ось тільки в масштабах площі і спорудженої похмурої громади вона здається особливо маленькою і тендітною. Її зустрічають внизу – такі ж маленькі, легко впізнавані домашні: ось юна Аня, підстаркуватий Фірс, домовита Варя, безглуздий Петя… Виділяється Лопухін – величний, красивий, сильний парубок  з вільними розмашистими рухами і дикувато-звіриною пластикою. Відсунувши всіх, він легко підхоплює Раневську і, граючи, крутить її в повітрі, як дитину.Високі (майже вдвічі вищі за ріст людини) металеві вішалки на колесах прикрашені квітучими гілками вишні. Коли з ними вітаються і їх обіймають – це сад,  рухають і впорядковують у два ряди – алея, а коли зміщують і ставлять в правильний чотирикутник навколо колишньої пісочниці – це вже могила. Втім,  це вже пізніше, ближче до кінця вистави. А поки – музика гримить, феєрверки вибухають, персонажі бігають, стрибають, танцюють. Але з’являються якісь дивні зловісні фігури на ходулях в довжелезних перламутрово-сірих, поблискуючих балахонах з багатометровими більярдними киями в руках. Вони торкаються ними то однієї голови ,  то  іншої, і бідні жителі вишневого саду, як шари, перекочуються туди, куди був направлений рух кия.  Небезпека нізвідки – незрозуміла, непояснена, абсурдна. Вони складають свої  непомірно довгі палки в чотирикутник і піднімають на нього Раневську, і вона в повітрі перебирає ногами – як в поганому сні, коли біжиш, а втекти не можеш, жах, від якого прокидаєшся в паніці з серцем, яке сильно б’ється. І ось уже на руках величезні залізні п’ятірні, що горять на кінцях. Лопахін стрічкою обв’язує дім.  Втім, дому і нема – такою стрічкою поліцейські користуються, щоб обгородити місце злочину. Цим Лопахін і займається, окреслюючи зону свого впливу. Вишневий сад підпалюють. Несуть коромисло з відрами, але замість води в них вогонь. І Лопахін ллє цей вогонь на землю, а закопчені Раневська, Варя Шарлотта, Фірс задихаються і намагаються  його затоптати. Раневська чим дальше, тим більше прихрамує, і вже від середини спектаклю вона – кривоніжка з ходою підбитої качечки ( чи чайки?), яка похитується. Лопахін знову підхоплює Раневську і знову крутить її в повітрі, але вже не любовно- пустотливо, як спершу, а по-господарськи впевнено і примусово. В цьому вбачається насильство, небезпека, невідворотність. І ця тема наростає до майже набатного звучання.